Бляха, як то всьо бісить. Країна котиться в тартарари, і єдине що нам залишається це або ляпати язиком про те як в нас все кепсько, або пакувати валізи та вчити іноземну мову. Ми забуваємо про нашу історію, культуру. Впевнений, що навіть більшість тих, хто називає себе так званими "патріотами", знає на пам'ять українську абетку або усі куплети гімну нашої неньки України. Я не стверджую що я патріот, у мене теж багато недоліків. Але ж як тоді бути, якщо ти не хочеш покидати країну-неньку, а від пройдисвітів вже аж верне??? І ми сидимо тихенько у своїх куточках, звинувачуємо у всіх бідах якусь кремлівську хвойду, помаленьку забуваючи нашу солов'їну мову, історію, традиції... "Наша хата скраю", мабуть це девіз нашого народу. Досі частенько можна почути героїчні фрази "та бля, я на майдані був!", а в соц мережах "той магазин обдурює людей, а той чиновник бере взятки", і на тому пісенька закінчується... У нас немає єдності, ми розпадаємось. Ми не можемо згуртуватись, щоб зайти в гості до того ж чиновника, і нагадати йому суть фрази "москаляку - на гіляку", а тихесенько обходимо стороною, думаючи "не дай Боже мене побачать та й змусять приєднатись до цієї акції протесту... У мене ж справи важливі, ну там хом'ячка зачесати та аватарку оновити"... А уявіть, коли до мера міста зарветься сотня обурених людей, котрі нагадають йому про жахливий участок дороги, і наголосять, що якщо за певний час він не буде ідеально відремонтований, то йому буде не переливки... У нас немає єдності.... Ми забуваємо забуваємо про те, яка на смак калина, який на світанку спів солов'я, як звучить бандура. Ми забуваємо хто ми насправді. Все частіше ми не можемо згадати як звучить рідне слово, і заміняємо його російським, і робимо це настільки часто, що для нас це вже норма. Зараз якщо ти спілкуєшся чистою українською - на тебе глянуть на якогось пройдисвіта, котрий верзе казна-що, проте якщо написати ванільний статус російською, то ти лапочка і няшка. А чому не намагатись вживати лише рідну мову? Чому не зібрати друзів та знайомих для того, щоб прийти до чиновника і нагадати йому, що він там не лише для того аби наш хліб їсти? Люди, невже ми забули, що ми нащадки козаків, отаманів, кобзарів? Що ми не лишень у паспорті, але й в серці - УКРАЇНЦІ???
